Російський режисер Андрій Кончаловський привіз на "Кінотавр" фільм "Глянець", який багатьох здивував, але здивував не сам сюжет фільму, а те, що таке зняв сам Кончаловський.
Фільм за сценарієм Андрія Кончаловського й Дуні Смирнової з Юлею Висоцькою у головній ролі – про людей і про ту плату, яку їм доводиться приносити за щасливе життя у розкішних будинках. Дочки багатих батьків заробляють свої перші п’ятдесят мільйонів доларів, знайшовши в списку «Форбс» знайоме прізвище, завагітнівши від його «носія», і все, щасливе життя забезпечене. У дівчат з Ростова, Харкова й всіх інших міст шлях у «вищу лігу» - у жінки олігархів – набагато довший, але принципово той самий. Якщо звичайно їм пощастить опинитися у потрібний час у потрібному місці.
У сюжеті фільму використані реальні події – імена опускаються, але про всі «подвиги» прототипів ми регулярно читаємо в газетах і дивимося майже гумористичні сюжети по телевізору.
Андрій Кончаловський глянцеве життя багатих людей і тих, які мріють стати багатими, зробив об’єктом художнього зразка. На філософську розмову тема не потягнула, і тому картина витримана місцями відверто пародійно – в стилістиці й за чіткими законами жанру глянцевої продукції. Це коли все красиво, але не нав’язливо. Коли заглиблюватися не потрібно, головне, аби оку було миле. Як каже одна з героїнь фільму – головний редактор впливового журналу – розумні люди глянцеві журнали не читають, вони їх видають. Що з вуст Ірини Розанової, яка зіграла енергійну бізнес-вумен, звучало більш ніж переконливо.
Якщо все-таки йти за сюжетом, то головна його траєкторія – як швачка Галя з Ростова-на-Дону їде підкоряти Москву. Прямо з вокзалу з тлумками й кошиками, вона відправляється в редакцію престижного журналу. Те, що дівчат з вулиці в моделі не беруть, їй пояснили швидко й чітко, але Галя здаватися не збиралася. Влаштувавшись спочатку майстринею до відомого модельєра, потім помічницею по господарству до власника елітного приватного модельного агентства, яке займається підбором дівчат (або наречених – кому як пощастить) для багатих людей, вона отримала свій шанс вийти «в пані»: страшенно багатий олігарх, але алкоголік зробив їй пропозицію.
У Юлії Висоцької у фільмі – дуже багатий матеріал для перевтілення. Від ростовської простачки з густими голубими тінями на повіках до елегантної дівчини з журнальної обкладинки.
Андрій Кончаловський зробив у стрічці два фінали. Один дав на титрах, коли можна побачити щасливу Галю в хутрі, діамантах і дружиною олігарха. Другий менш логічний, але здається, більш цікавий і дорогий для режисера – коли швачка Галя олігарху відмовляє і її вбиває охоронець.
Чому Андрій Кончаловський вирішив зробити саме такий гламурний і дещо попсовий фільм, сам і розповів
Людині, яка не зовсім знайома з тим світом, який Ви показали у своєму фільмі "Глянець", потрібно вірити, що все насправді так?
Хочу сказати, що довіряти не потрібно нічому, так як ніхто не знає правди, як казав А. П. Чехов. Що стосується мистецтва, то це велика брехня, яка допомагає пізнати правду життя. Звичайно, можна вірити, можна не вірити. Знаєте, я можу сказати, що це абсолютна правда, а виявиться абсолютною брехнею. Це ж не документальний фільм, а художній, який ставить собі за завдання пізнати сучасне російське суспільство, на яке звалився капіталізм, у вигляді великої кількості грошей.
Глянець продає не лише помаду, парфуми, труси й машини. Він продає ще й губи, бюсти, попи – тобто продає молодість, яку можна купити. Чому, власне кажучи, я і взявся за гламур. Але справа не в темі, а як ми її трактуємо. І не в сюжеті, а в інпретації людських характерів. І зовсім не в глянці – там ганебних немає, є лише ганебне ставлення до людей.
Ви сказали, що любите цитати … На запитання, як Ви себе почуваєте перед прем’єрою?, Ви сказали, що коли Вуді Ален знімає кіно, то почувається генієм, коли він його закінчує, то відчуває, що його фільм "г" і йому хочеться все переробити… Але після показу фільму було видно що Ви задоволений… Тоді як розуміти цю цитату?Ні, це я казав не про тоді, коли картина закінчена, а коли вона закінчується. Це різні речі. Коли картина закінчується, то враження, що все провалилося і всі на кінець зрозуміють, що ти шахрай. А коли вона починає подобатися, то думаєш, що ось, черговий раз їх обманув. У результаті чим більше ти займаєшся кіно, тим більше розумієш, що ти шахрай, і наскільки ти помилявся, коли думав, що ти геній. Але це відчуття мені подобається… В принципі ніхто не знає, чим ми займаємося. Це ілюзія, що ми знаємо яке кіно вийде й чи вийде взагалі.
На жаль, я не можу сказати чи задоволений картиною. Я задоволений тоді, коли люди розділяють зі мною свої переживання. Якщо все ж таки не розділять, то виходить, що не вийшло, але від цього картині гірше не стає. Діти теж бувають талановиті й бездарні, від цього ж ви не любите менше свою дитину, якщо вона не талановита.
Мені здається, що одним з намірів у фільмі було викриття того світу, який Ви показали – світ глянцу. З іншої сторони, Вам відомо, що зло набагато привабливіше за добро, і що актор вихований у російській традиції зазвичай добрий, але грає злого. Чи не виходить у результаті відмінної акторської гри та виключної привабливості артистів, якась зворотна історія, тобто, що цей фільм спрацює не «проти», а «за»?
Цей фільм повинен спрацювати за, він повинен працювати на людину. Я не полегшую життя людей, а просто розказую історію життя різних людей… Професія деяких людей, заставляє їх бути непривабливими – суками, негідниками. Ми зазвичай їх засуджуємо. Це найпростіше… Вибачте, знову за цитату, ділюся своїм культурним багажем, як казав Достоєвський, що дуже легко звинуватити злочинця, але дуже важко його зрозуміти. Тому для мене будь-яка картина – зрозуміти, чому люди діють так чи інакше. Це ні в якому разі їх не виправдовує. Ми можемо осуджувати людину, але водночас її і любити, з нашими родичами так і буває, ми ж їх не покидаємо, коли вони роблять якесь зло, тому що це не логічно.
У "Глянці" Ви обрали місто Ростов-на-Дону. Мабуть, ви там часто бували?
Ні, я там ніколи не був. Спочатку ми думали, що це буде Сибір, але уральський акцент важкий. Оскільки акторка (Юлія Висоцька) з Півдня – з Новочеркаська, то це виявилось набагато легше. Тому ми вирішили, що це буде Ростов-на-Дону – гарне місто, де багато гарних дівчат.
Андрію Сергійовичу, на мою думку, сьогодні дуже диференційований глядач за віковою категорією. Якому поколінню Ви адресували свій фільм? Бо якщо говорити про молодь, то здається що до молоді, а якщо про підхід «Глянцу», то нібито Ви шукали схвалення ветеранів війни й праці…
Знаєте, зараз якесь дуже поширене питання – на яку адресу було спрямоване кіно?. Я завжди роблю картину на свою адресу. Якщо мені здається, що я цим переймаюся, то цим й буде перейматися хтось інший, але виявляється, що це не завжди всім цікаво. Потім думаєш, ах, чорт забирай, - не вийшло. Але коли комусь не байдуже – значить все добре, все вийшло. А кому сподобається фільм, я буду тому вдячний, і буду жаліти про кожну людину, якій не сподобалося. Тому оцінки я давати не буду, лише можу сказати, що це фільм про людей, які мені близькі, але не тому, що я з ними працюю, а тому, що вони всі помруть. Розумієте, ми всі помремо й вони також, тому вони й близькі мені.
Можете провести паралелі між радянським авторським кіно й сучасним?
Радянському авторському кіно легко було працювати, тому що гроші виділяла держава. Сьогодні автором важко бути, бо продюсери все контролюють.
Всім відомо, що Ваша дружина великий кулінар, а Ви самі готуєте дома?Ні. Навіщо? Якщо в мене є така господарка?
А хто у Вас господар в хаті, хто, зазвичай, слідкує за порядком?Чим довше я живу, тим мені більше хочеться, аби господарем був не я. Моя дружина – повністю господарка. Я в усьому її слухаюсь…
Кого з українських акторів Ви знаєте?Він у вас (в Україні – авт.) один – великий, звісно ж – це Богдан Ступка. Він не український актор, він світовий.
МЕНІ ЗДАЄТЬСЯ, ЩО ВИ ЗІ МНОЮ ПОГОДИТЕСЯ, ЯКЩО МИ ПІДІБ’ЄМО ТАКИЙ ПІДСУМОК І СКАЖЕМО, ЩО ГРОШІ БЕЗ КУЛЬТУРИ НАБАГАТО НЕБЕЗПЕЧНІШІ, НІЖ КУЛЬТУРА БЕЗ ГРОШЕЙ.
Ксеня Сміх
