Голова Асоціації книговидавців і книгорозповсюджувачів України Олександр Афонін відповів на запитання УНІАН.
Пане Олександре, скільки, за Вашими даними, закрилося культурних інституцій у Києві за часи незалежності України, зокрема книгарень?
Станом на 1990 рік у Києві було 140 книгарень, тільки в системі «Київкнига» – 94, зараз залишилося 6, та лише 4 можна назвати більш-менш повноцінними магазинами, зокрема, це «Знання»…
На жаль, сьогодні можна з сумом констатувати, що 88 магазинів-книгарень, які свого часу ефективно працювали, зайняті казино, барами, бутіками з дорогими модельними речами, які недоступні пересічному споживачеві.
Тобто за 16 років незалежності України держава крім пива, харчів, ігрищ, нічого українцеві не дала… Книгу забрала, а нічого натомість не повернула.
На сьогодні книгарня «Знання» – це останній осередок культури на Хрещатику.
Колись був магазин «Український сувенір», «Медична книга», «Ноти», «Мистецтво»… І всі вони зникли через зусилля тих людей, котрі вважають, що владу дано їм для того, аби вирішувати власні питання за рахунок суспільного майна й суспільної моралі.
Наскільки мені відомо, Ви зверталися до Президента України з відкритим листом щодо закриття книжкових магазинів у центрі Києва. Чи принесло це якийсь результат?
Так, звертався...
На засіданні Національної ради 30 жовтня я вніс звернення до Президента України від учасників протестної акції біля магазину «Планета» під час його закриття з півтора тисячами підписів і поставив на голосування серед членів Національної ради на його підтримку. Микола Жулинський – голова Нацради – пообіцяв, що він особисто вручить ці документи Президентові.
На жаль, я не маю сьогодні інформації, чи виконав свою обіцянку пан Жулинський, але судячи з того, що вже виселяють «Знання», будь-яких конкретних дій з боку Президента поки що не спостерігається.
У зв’язку з ситуацією, яка склалася в Києві, до когось особисто Ви висуваєте претензії?
Я висуваю претензії особисто до пана Черновецького...
Якось Юрій Ковальський – головний редактор журналу «Райдуга», одного з найстаріших українських часописів, якому цього року сповнюється 80 років, – звернувся до Черновецького з запитанням: «Пане мер, що нам робити, ваші служби виганяють нас із приміщення по вулиці Богдана Хмельницького?» На що Черновецький відповів: «А що, ви ж не можете платити великі гроші, так чого вам там сидіти, наймайте хороших менеджерів, які б розкручували ваш журнал так, щоб у вас були великі бабки, і ви зможете платити й зможете сидіти».
Я хочу нагадати, що «Райдуга» – це журнал, який підтримує молодих письменників, дає дорогу початківцям у велику літературу, піднімає українську культуру й апріорі не може бути прибутковим. Бо основна маса авторів, котрі пишуть і друкуються в ньому, – це люди, яких Україна ще не знає. Але багато з тих авторів, які друкували свої перші твори на шпальтах цього журналу, стали славою України.
І якщо мер міста мислить лише категорією доцільності, то боюся, що наступним його кроком буде закриття пологових будинків. Бо діти за своєю природою до 16 років є економічно недоцільними, вони вимагають великих витрат, і що з них виросте і як усе повернеться, – ніхто не знає. Тому я боюся, що залишиться мер Черновецький і в Києві просто не буде кому жити, бо все розглядатиметься з точки зору економічної доцільності.
Це страшно, коли політик у голові нічого не має, крім грошей, така людина мертва, вона не може бути при владі.
Ви зі своїми колегами назвали Україну «зоною культурного лиха». Відколи вона стала такою зоною?
Вона була такою протягом усього часу своєї незалежності, бо ті, хто наприкінці 80-их – на початку 90-их бандитськими методами перетворювали національні надбання на свій власний капітал, тепер хочуть свої рахунки в банках перетворити в майнові комплекси, на те, що матиме вічну цінність...
Вони розуміють, що час працює проти них і поки тримають у руках важелі влади, прикриваючи свої брудні справи, свої бандитські вилазки тим, що впливають і на МВС, і на прокуратуру, і на суди, – вони намагаються скористатися цим етапом. Але я впевнений, що їм залишилося не так багато, бо підросло нове покоління…
Ви часто проводите акції «Культура проти вандалізму» і взагалі активно виступаєте проти закриття культурних інституцій, зокрема книжкових магазинів. Але я жодного разу не побачила, щоб вас підтримувала Спілка письменників України…
Я неодноразово чув від пана Яворівського: «Сашку, ми з вами, ми вас підтримуємо!», але в жодній з акцій вони участі не брали…
Я хочу сказати, що Спілка письменників сьогодні схожа швидше на політичну партію імені Яворівського чи для Яворівського, а не на громадську організацію, не на творчу спілку, яка справді відстоює питання культури, питання красного письменництва. Спілка відстоює політичні амбіції пана Яворівського та інтереси невеликого гурту людей, котрі просто хочуть видати свої твори й отримати за це якісь копійки.
Справжні творчі люди вже давно творять незалежно від того, чи існує Спілка письменників, чи ні. Тримає спілку те майно, яке вони отримали за часів Радянської влади, воно і є фундаментальною основою спілки, а не творчість тих людей, які до неї входять.
Ви часто буваєте за кордоном, спілкуєтеся там зі своїми колегами, розповідаєте їм про стан української культури. Як вони сприймають такі повідомлення?
Те, що відбувається в нас, – це дикунство!
Я в серпні-вересні був на стажуванні в Чикаго і мав можливість зануритися в американське життя, побачити його з усіх сторін…
З тією повагою, з якою американська влада і самі американці ставляться до культури, – в Україні уявити навіть важко.
Наприклад, центральна публічна бібліотека отримує від мерії 95 мільйонів на поповнення фондів книжок, але мерія каже, що вона не може і не буде контролювати закупівлю, – дозволяє їм це робити на власний розсуд. Мер при цьому просить включити його в опікунську раду тієї бібліотеки, аби він мав юридичне право допомагати й розв’язувати проблеми. Проте про жодну проблему не говорилося... Це говорить багато про що…
Сьогодні американські бібліотеки мають кошти й можливість щорічно викуповувати до 40 відсотків книжок, які видаються американськими видавництвами. Запитую їх: «Чому ви викуповуєте таку велику кількість книжок?» Вони відповідають: «Наше завдання – забезпечити найбільший безкоштовний доступ громадян Америки до творчого, культурного надбання, щоб вони піднімали свій моральний, розумовий, культурний рівень».
А в нас сьогодні українські бібліотеки не можуть передплатити газету…
У США щорічно разом з додруком попередніх видань видається до 6,5 мільйона назв книжок, а в Україні – 15 тис. Бібліотеки можуть купити лише 0,8 відсотка від того, що видано в Україні. То про який доступ до знань пересічних українців можна говорити?
А те, що твориться з музеями – просто жах…
Які Ваші сподівання від нового парламенту, уряду? Гадаєте, зміниться ситуація в культурній сфері?
Не думаю, що щось зміниться з приходом нового уряду, бо влада, помінявши стільчики навколо столу, просто пересіла з одного місця на інше. Там не з’явиться нових облич, ідей. Це буде одне й те саме коло, яке керувало державою протягом багатьох років, і їм навіть нікого в чомусь звинуватити, бо вони причетні до всіх ублюдочних законів, котрі прийняті й зараз діють.
Вони голосували за статтю 118 “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, яка протягом року фактично знищила культурне надбання, що формувалося сторіччями…
Що це за влада, що це за люди? Хіба вони можуть зупинили лиховій антикультури, який сьогодні гуляє по Україні. Адже ці бюджетні норми сформулював не Бог, сформулювали вони – і за них самі ж проголосували.
Я на Верховну Раду жодним чином не розраховую і не сподіваюся від неї на позитивні зміни.
Я сподіваюся, що ці зміни будуть найближчим часом зроблені нами, і для того, щоб вони відбулися, ми, власне, й почали цей рух за культуру. Ми мусимо продемонструвати народові України, хто нами керує, навіщо він нами керує, задля кого й задля чого… І тоді люди все зрозуміють.
Не думаю, що навіть за наявності їхніх грошей вони змусять українців голосувати за їхнє депутатство й надалі.
Як Ви гадаєте, чи вдасться Вам протистояти закриттю книгарні «Знання»?
Якщо цей магазин буде знищено, то всі найвищі посадовці у державі мусять піти у відставку на наступний день.
Бо після того, що вже говорилося навколо цієї книгарні, після усіх тих війн, коли наявні всі документи, що дають і моральне, і юридичне право на його існування, а вони йдуть усупереч людям і знищують книгарню, – то це просто ганьба нації.
Держава без культури, без книги – це не держава, це територія.
Розмовляла Оксана Климончук
