Тусовки бувають гламурними і гламурно-діловими, казав один знавець українського світського життя. До гламурних тусовок він відносить зібрання “більш-менш відомих людей, де можна себе показати та на інших подивитись”. До другої категорії тусовок – зібрання, де присутні люди, які “щось вирішують”.
Фестиваль “Етнозима. Гетьманські гостини”, що пройшов в останні вихідні, важко було чітко віднести до першого чи другого типу.
З одного боку, коли судити з автопарку, на якому прибули гості (усього потроху – від “Лексусів” до “Лендкрузерів”) – нібито більше, ніж гламурна. Крім того, коли подивитися на статус гостей – кілька депутатів різних рівнів, міністерські чиновники, радники Президента – теж може потягти на категорію гламурно-ділової.
Але водночас якось не складалося враження, що більшість гостей прибула “вирішувати питання”. Атмосфера трохи інша.
Автором і винахідником цієї серії тусовок, а іншими словами, етнофестивалів, свого часу став політик Микола Томенко. Почалося все влітку 2006 року акцією “ЕтноЛіто” на батьківщині Гоголя, на Полтавщині. Потім була “ЕтноОсінь” у Качанівці на Чернігівщині, “ЕтноЗима” на Буковині. Потім – “ЕтноВесна” на батьківщині Лесі Українки, на Волині, і нарешті – “ЕтноЛіто” в дендропарку “Софіївка”.
На всіх цих зібраннях були гості, що встигли залишити в українській культурі не лише “гламурний” слід, а значно більше. Скажімо, Дмитро Гнатюк чи Ніна Матвієнко. На фоні таких імен якось потроху й інші прагнуть виглядати краще, не лише “вирішувати”.
Цього року “ЕтноЗиму” присвятили Богданові Хмельницькому. Нещодавно Президент підписав указ про святкування в цьому році 360-ї річниці початку національно-визвольних змагань під проводом славного гетьмана Богдана Хмельницького. А саме на тому місці, де відбувся легендарний в’їзд Хмельницького в Київ, тепер побудовано спеціалізований комплекс “Фортеця Гетьман”.
Отже, є привід, є місце, – буде свято.
На вході біля фортеці гостей зустрічали козаки та козачки, частували глінтвейном та традиційним козацьким напоєм хріновухою.
“Минулої зими на етнофестиваль Минулої зими на етнофестиваль ми приїхали з Томенком хворі, і нам порадили випити хріновухи. Ми спробували, і на ранок усі були здорові”, – розповів про цілющі властивості напою депутат Київради Олександр Бригинець.
Потім Томенка посвятили в козаки. Спочатку поставили, дали в руки по шаблі, повісили на ті шаблі по шапці, після чого один з козаків вправно батогом з відстані метрів зо три позбивав ті шапки. Потім натягли політикові шапку на голову, зав’язали очі, так само зав’язали очі козакові…
Вийшло, як і можна було передбачити: по Томенку козак не періщив, але шапка злетіла. Томенкові дали випити чарку (мовляв, пройшов випробування…
Пізніше політик зізнався, що поки що не зовсім готовий бути козаком. “Я мучився сьогодні, коли проходив всілякі козацькі процедури”, – поділився своїми враженнями. “Бойовий гопак – тут ще я можу якось себе захистити. По спиртному теж мінімально можу. А от кінний спорт я ще слабо освоїв. Треба потренуватися”. Томенко впевнений, що треба бути козаком у душі, а не за паспортом чи по членством.
А от Олександр Зінченко (сьогодні – радник Президента) вважає себе справжнім козаком: “Маю древо своєї сім’ї, і вважається, що мій рід іде від видатного українського отамана Слобожанщини Івана Сірка”, – доводить свою причетність до славного козацького роду політик і додає: “Я особисто вважаю себе людиною, яка сповідує козацькі цінності, розуміє козацьку культуру, багато читала про українські традиції”. Зінченко вбачає у козацтві носій гармонії між минулим і майбутнім, тому з задоволенням бере участь у всіляких заходах, пов’язаних з популяризацією козацькою історії і традицій.
Шоу продовжилося вже всередині фортеці, де під супровід козацьких танців з елементами бойового гопака гостей почастували козацькими стравами.
“Я для себе багато відкрив козацької їжі”, – розповідає Бригинець. – “Якось на Черкащині мене запросили на куліш, і дають кашу з рибою. Я здивувався. А потім мені сказали, що козаки традиційно харчувалися кашею з рибою, адже жили на Дніпрі”.
Тепер політик обізнаний у козацькій кухні і вважає її однією з найпотужніших у Європі. “Чого вартий один наш борщ!” – заявляє депутат. Потім Олександр розповів про велику помилку українців, які вважають шашлик кавказькою їжею. Він запевнив, що м’ясо на вогні – традиційна козацька їжа, тільки от назва її, на жаль, не збереглася.
Ведучою шоу була одна із засновниць фестивалю й постійна його учасниця співачка Анжеліка Рудницька.
Щоправда, з підбором артистів вийшло трохи еклектично. Молода співачка Юлія Рай (“Двічі в одну річку не ввійдеш”) якось не дуже вписувалася в концепцію “Зими” – ні репертуаром (багато чого, але “зимного” мало), ні вбранням (багато прозорості, небагато тканини). Але своїм драйвом, завзятістю, енергетикою з високою часткою сексуальності (зрештою, не євнухами ж були козаки, цінували симпатичних дівчат) потроху компенсувала ту “невписаність” у концепцію.
Одне слово, незважаючи на фактичну відсутність зими в гідрометеорологічному сенсі, “Етнозима” в Києві таки мала місце.
...Персонал комплексу поприбирав за кіньми, “кобзарі” зачохлили гітари, Юлія Рай вдягла світське вбрання й стала здаватися самою скромністю…Ті ж, кого не вдовольнив ступінь “гламурності”, пішов шукати інших тусовок…
Анна Ященко
