Нове слово в сковородознавстві від Леоніда Кучми

Президентський фонд Леоніда Кучми «Україна» з нагоди вшанування пам’яті Григорія Сковороди профінансував видання книги сучасного українського літературознавця, історика та письменника Валерія Шевчука «Пізнаний і непізнаний Сфінкс: Григорій Сковорода сучасними очима: розмисли».

Книга розмислів про Григорія Сковороду є новим словом у сковородознавстві – читач знайде тут немало невідомого фактажу про життя і творчість філософа і зможе реально пізнати його моральне вчення про людину та світ.

Комплекс благодійних заходів цього напряму передбачає утвердження престижу та популярності української культури і національного мистецтва, виховання патріотизму й гордості за свою країну, поваги до культурної спадщини, протидію бездуховності, денаціоналізації й моральному виродженню, ознайомлення широкої аудиторії з кращими зразками сучасної і класичної української культури.

«Отак i постав Г. Сковорода переді мною, як пізнаний i непізнаний Сфінкс. Цей символ був одним із улюблених у мислителя, про Сфінкса в нього є навіть притча, кількаразово він згадується i в філософських трактатах. Суть цієї фабули така: коли до Сфінкса приходили мандрованці, він задавав їм загадку, а тих, що не могли її розгадати, немилосердно вбивав. Чому ж я ототожнив Сковороду зі Сфінксом – чи ж він когось убивав? Але в мислителя, як побачив читач, ознайомившись із цією книгою, нічого нема однозначного й буквального, а все розглядається в дуалізмі. Отож загадка, яку задавав Сковорода своїм читачам чи слухачам (а читач завжди є мандрованцем, котрий шукає в книгах одкриття для своєї душі), - це i є його твори, а певною мірою i він сам, бо жив, як учив. Тим-то читач, котрий не розгадав цієї загадки, бував «убитий» тим, що не дійшов до пізнання його науки, а це могло статися, коли не виховав у собі внутрішньої людини, бо тільки внутрішня людина могла б ту загадку розгадати, а це значить – пізнати. Таким чином у кривотлумача його думок, а заодно i в того, хто не посилив розгадати загадку, нема доступу в його духовний храм чи в «гострогірне місто», що зветься ще Горньою республікою, а неприсутність у чомусь хіба не є небуттям? Ті ж, що загадку розгадали, дістали змогу користуватися премудрістю Сфінкса-мислителя, а Премудрість, за його знаком, є присутність Бога в людині.

Отже, ще живучи у світі, Сковорода був пізнаний i непізнаний. Пізнаний нешироким колом його приятелів та прихильників (через це й були його приятелями i послідовниками), а не пізнаний тією «черню» (байдуже, чи це простолюдин, чи людина високого стану), яка жила лишень «черевною філософією» i не ростила в собі внутрішньої людини: саме такі розпускали про нього вимисли й брехні, й наклепи, про що в нас була достатня мова. І після смерті Сковорода залишався пізнаний i непізнаний. Про нього писали, з нього дивувались, але осмислити не могли, та й не дуже дбали (за винятком одиниць), через що загадки його Премудрості не могли розгадати, відтак були «убиті» як читачі його творів, були й такі, що на нього злословили i його огуджували, суті його так i не пізнавши».

(З книги Валерія Шевчука «Пізнаний і непізнаний Сфінкс: Григорій Сковорода сучасними очима: роздуми»).

23 травня у Національній філармонії України з метою реалізації проекту «Пам’ять серця» Президентський фонд Леоніда Кучми «Україна» презентує книгу Валерія Шевчука «Пізнаний і непізнаний Сфінкс» та театралізоване фольклорно-етнографічне дійство «Де згода є в сімействі».

Оля Круціденко