Міністр культури: Я подивувався своїй інтелігентності, коли спілкувався з Добкіним
Міністр культури: Я подивувався своїй інтелігентності, коли спілкувався з Добкіним

Міністр культури: Я подивувався своїй інтелігентності, коли спілкувався з Добкіним

09:12, 12.12.2008
12 хв.

Звання Народного артиста Кіркорову через мене не проходило… Уряд не має антикризових заходів… Націоналізм – це гармонія людини й землі, на якій вона живе... Інтерв`ю з Василем Вовкуном

Звання Народного артиста Кіркорову через мене не проходило… Уряд не має антикризових заходів… Націоналізм – це гармонія людини й землі, на якій вона живе...

Міністр культури і туризму України Василь Вовкун відповів на запитання УНІАН.

Пане міністре, чому за кошти Мінкультури знімаються фільми російською мовою? Маю на увазі, останню стрічку Романа Балаяна «Райські птахи», а також «Два в одному» Кіри Муратової.

Відео дня

Тому що все має свої так звані перехідні моменти.

Усі ми нібито відчуваємо, що живемо в незалежній Україні. Ну, якщо взяти загальні процеси... Але якщо я серйозно задумуюся, то задаюся питанням – у якій державі я живу?

Візьмімо 75-і роковини Голодомору... На другий день після відзначення цієї сумної дати я лежав просто без емоцій, бо був такий виснажений... Я дивився міжнародні телеканали – вони показали все на 70% позитивніше, ніж вітчизняні.

Як після цього можна нас назвати?! Ми ще не навчилися гідності, самоусвідомлення. Процес самоусвідомлення іде повільно.

Те саме з великого можна перенести на мале.

Тобто є перехідні речі, які за наказом не виконуються, а виконуються за самоусвідомленням себе як інтелігенції чи як духовної інстанції, яка має кожен день робити крок до наближення своєї державності.

Мене завжди дивувало, що мої колеги режисери завжди виправдовували себе тим, що не можуть вести репетиції українською мовою, бо їм “бракує термінології”. Можу сказати, що їм просто бракує таланту…

Ось вам і відповідь на ваше запитання.

Я на це дивлюся спокійно, це тільки процес перехідного ще не усвідомлення.

Продюсер Олег Кохан каже, що в Міністерства культури і туризму важко вибити гроші під маловідомих молодих режисерів…

Неправда. У 2008 році пішло фінансування на ті фільми, бюджет яких було прийнято ще 2007 року.

У квітні, а потім у липні було дофінансуання урядом – до 75 мільйонів гривень. Ми за ці гроші хотіли запустити нові проекти. У тому числі був проект на один мільйон доларів для молодих режисерів та операторів. На одного припадає по 100 тисяч доларів.

Це якраз і є той експеримент, що має виявити творчу особистість. Гадаю, і наступного року цей проект буде і ця спроба матиме певний успіх. Та навіть якщо це буде неуспішним експериментом, його все одно потрібно продовжувати. Чому? Тому що творчість – це не є цифра. Наприклад, сьогодні творчість не виявилася, але вона обов’язково виявиться завтра. Станіславський казав, що достатньо постелити килим, вийти на нього – і це вже буде театр. А чому в кіно не може бути цього мінімалізму?

Тобто Ви робите все для того, аби не казали, що в Україні немає кіно?

Гадаю, що я той міністр, який особливо думає про молодше покоління. В Україні взагалі, починаючи від політикуму до творчості, немає культури передачі досвіду, знання, уміння звільнити своє місце для іншого покоління.

Візьміть хоча б різні спілки, де засіло старше покоління і які надзвичайно важко впускають до себе молодих. Це таке собі безкультур’я…

На мою думку, кожну галузь мають представляти три покоління: старше, середнє, молодше...

Музикант Павло Гудімов сказав, що з Вашим приходом на посаду міністра в Мінкультури побільшало молодих працівників. То Ви старих усунули?

Не відразу. Спочатку молодше покоління стало радниками міністра. Тепер цей процес, скажемо так, набуває реальності, – у нас змінюються всі начальники творчих відділів. Чому всі? Тому що старші не мають того бачення, якого потребує сьогодення.

Людям, яких звільнили з міністерства, запропоновано іншу роботу. Мене тішить, що вони розуміють глибину такого кроку. Проте є люди, які ховаються на лікарняних… Та нічого, усе життя не хворітимуть.

У минулому нашому інтерв’ю на зауваження, що в нас не дуже добре сприймають творчі особистості, котрі приходять на посаду міністра культури і туризму, Ви сказали, що Ви амбітний і доведете, що можете бути гідним міністром. Як гадаєте, Вам це вдалося?

Ну, це не зовсім питання до мене.

Звичайно, коли ти вперше приходиш у ці стіни, то маєш велике бажання поламати традиційні схеми. Вони мені не подобалися, коли я ще заходив у ці стіни режисером. Але залишаються обставини, які ти не можеш змінити.

Я завжди покладаю надії на законодавство… Ще раз повторюю, що галузь не може далі рухатися, бо немає відповідного закону про культуру, туризм, кінематографію. Проте водночас мої заступники мені кажуть: «Василю Володимировичу, а в нас за рік стільки багато законів ніколи не приймалося».

Успіх це чи не успіх? Мабуть, успіх. Але такий успіх мене вже не задовольняє, бо я б хотів мати закон про національний культурний продукт і благодійництво, закон про музеї і музейну справу, про туризм, про кінематографію. Тобто все те, що стосується кожного окремого напрямку.

Якщо говорити про перелом у творчому напрямку, то, я б сказав, він став більш усвідомлений і в ньому виділені стратегічні напрямки. Наприклад, мені ніхто не вірив, що в січні можна розпочати й успішно зробити проект під назвою «Україна пам’ятає. Світ визнає». Він охоплював столиці Європи, зали філармоній. Мені казали: «Та там усе забито на два-три роки поспіль». Нічого, усі знайшли для нас місце. Україна була представлена в такій сумній іпостасі, але вперше український оркестр, хор «Думка» виступали на престижних сценах, доносячи людям Станковича… Й іноземний політикум цікавився не тільки Голодомором, а й творами, які виконувалися нашими колективами.

Нехай сприймають мене як хочуть, але я скажу, за ці 17 років гроші на туризм тратилися по-різному. А ми вперше запустили відеоролик по CNN «Україна. З красою, ваша».

Якщо говорити про повну реформу туризму, то вона йде… Але не йде так швидко, як хочеться.

У туризмі, мабуть, розкрадаються гроші чи не найактивніше…

Ну, дванадцять підприємств я скоротив…

Тепер створено національний туристичний офіс, зайшли туди нові люди. Незабаром ми проведемо атестацію. Ті кошти, що були не використані за перше півріччя, перекинуті на інші програми, аби не сталося те, про що ви сказали.

Також чітко визначено програму, яка до Євро-2012 дасть свої плоди. Більше того, ми розглядаємо концепцію, з якою виходитимемо на Президента й на уряд, щодо єдиного державного органу, який міг би включати в себе ті речі, яких сьогодні туризм не має.

Бо, наприклад, приїжджаєте ви в місто Львів, і ніхто тобі не скаже, скільки там є готелів. Ні голова держадміністрації, ні мер міста цього не знають. І до кого ж по таку інформацію звертатися?

Ми також створюємо зараз єдиний орган з мови. Давно указом Президента на Мінкультури покладено реалізацію мовної політики. Та коли я прийшов у міністерство, то навіть не було сектора з мовної політики.

До служби мовної політики ми також хочемо приєднати книговидання, яке чомусь відноситься до компетенції Держтелерадіо. Це ж не їхня функція – ми ж формуємо бібліотеки.

До речі, про бібліотеки… Цього року Мінкультури вперше купило на 26 мільйонів гривень україномовних книжок. 670 бібліотек Криму отримало понад 500 книжок. Це дитячі книжки, енциклопедії, словники, сучасна українська література, зарубіжна перекладена і так далі.

Торік була виділена рекордна сума на туризм. Куди ці гроші пішли? Невже справді всі було розкрадено?

Я не аналізуватиму минулий рік, тому що це некоректно. Але ви праві…

Раніше Ви казали, що не усвідомлюєте, що таке туризм. Ви вже його усвідомили?

Гадаю, так. Принаймні на першому етапі.

Якщо криза не завадить, то вдасться відкрити туристичні інформаційні центри в усіх містах України – у вигляді писанок. Вони будуть дуже пізнавальні.

Борюся зараз з Мінфіном щодо створення туристичних офісів у інших країнах. Бо як нас шукатимуть, коли їхатимуть на Євро?! Не йтимуть же люди в посольства за інформацією!

Тобто амбіційні плани є. Наша амбіційність ще не скінчилася.

Чи є у Вас як державного посадовця стратегічне бачення, що чекає сферу культури й туризму під час кризи?

Зараз усі говорять про те, що світовий туризм зазнає великих втрат. Гадаю, це нас теж неабияк зачепить.

За кордоном люди вміють виходити з кризи, а в нас – заробляти на подібних ситуаціях... Саме тут є небезпека.

Перше, що я зробив, – написав листи до всіх голів обладміністрацій про те, щоб не вирішувати кризові питання за рахунок культури.

Також, якщо я почую, що людям перестали виплачувати пенсії, я відмінятиму концерти, приурочені до якихось свят, а ці кошти поверну в бюджет. Тобто ми вестимемо жорсткий моніторинг різних розважальних заходів.

Але в нашій державі взагалі ще немає антикризових заходів, розроблених ні на три місяці, ні на півроку. Якби ця програма була, то уряд вийшов би з нею до народу. Бо ж народ повинен знати, у який час він входить і як йому діяти.

Вакарчука, коли він чує «Народний артист України Філіп Кіркоров», охоплює почуття абсурду. Що відчуваєте Ви?

Те саме.

Хто ж порадив Президентові дати цьому співакові таке звання?

Через Міністерство культури і туризму воно не проходило. Більше нічого не скажу!

Нещодавно режисер Андрій Жолдак сказав, що пора забрати з-під художнього керівництва Богдана Ступки театр імені Івана Франка. Мовляв, він хороший актор, але поганий менеджер. Що Ви думаєте з цього приводу?

Жолдак, як і кожна особистість, має свою думку. Сьогодні він говорить про театр Франка, завтра може сказати про інший театр. Гадаю, що в Андрія просто є якісь свої плани щодо цього театру. Не можна творчі претензії сприймати як факт.

Я як міністр не маю права більше нічого коментувати.

Чи подобається Вам театр Жолдака?

Він мені може подобатися експериментом, який необхідний для цілої культурної галузі. Бо своєю творчістю він провокує якісь недозастиглі формі. А чи сприймаю я сам матеріал? Не можу сказати, що мені подобається все. Його передостання робота «Войцек», що була показана Чернігівським театром, для мене несприйнятлива.

Гадаю, Жолдаку треба дорослішати в професії.

Чи правда, що Ви харківському “регіоналу” Михайлові Добкіну сказали на засіданні уряду, що він розмовляє «собачою мовою»?

Оксаночко, а ви собі справді уявляєте, що я міг таке сказати?!

Слава Богу, є стенограма цього засідання – воно було щодо Євро. Його вела прем’єр-міністр, Добкін виступав п’ятим чи шостим. Я вам скажу, що я сам подивувався своїй інтелігентності, коли попросив його перейти як держчиновника на літературну мову.

Він сказав, якщо мені не подобається, то я можу вийти. Я вийшов з приміщення, але Юлія Володимирівна таки примусила його перейти на українську й покритикувала за те, що він так відповів міністрові.

Нічого такого не було, про що потім пресі розповідав цей гоголівський персонаж. Це такий собі піар, я б сказав, несмачний і дешевий.

Особисто я вважаю, що російські фільми не потрібно дублювати українською. А один мій колега каже, що недубльовані фільми просто треба обкладати більшим митом...

Ви помиляєтеся щодо дублювання… Це ви вже в стереотип попалися. В Україні має бути все українське. Інакше ми ніколи не побудуємо цю країну. Тут диспуту не може бути, українська мова державна – і крапка.

Щодо оподаткування… Це якраз торкається до теми національного культурного продукту. Ми вважаємо, що чим більше в продукті чужинських елементів, тим більшим має бути податок. Якби такий закон був прийнятий, то це взагалі була б революція в Україні.

Нехай нас називають націоналістами, але інакше цю державу не побудуєш. Ми ж не хочемо наступні покоління – своїх дітей, онуків – заганяти в ті самі проблеми, які ми самі переживаємо.

Що Ви розумієте під поняттям «націоналізм»?

Це є повна гармонія і свобода людини, держави і землі, на якій вона живе.

Але, на жаль, ми її ще не маємо, нам потрібно ще її відвойовувати, захищаючи культурний, духовний, інформаційний простір України.

Розмовляла Оксана Климончук

 

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся