Через філантропію до відродження національних традицій людинолюбства

Україна залишається однією з не багатьох європейських країн, де немає омбудсмена з прав дітей, і де права дітей систематично порушуються… Бліц-інтерв`ю

Як затверджують організатори, подібна подія проходить у новітній українській історії вперше. Міжнародна конференція «Доброчинність: альтруїзм або розумний егоїзм» відкрилася в Києві 16 жовтня і на два дні стала актуальним майданчиком для обговорення сфери добродійності в національному масштабі.

“Багато з нас часто зустрічається і спілкується одні з одними на різних міжнародних форумах, але можливість зустрітися на українській території для обговорення українських питань доброчинності випала вперше”, – зазначив один з партнерів заходу народний депутат, засновник Міжнародного добродійного фонду свого імені Олександр Фельдман.

“Багато з нас” – це учасники конференції, представники ділових і політичних кіл, популярні діячі культури і мистецтва, спортсмени, засновники та керівники благодійних організацій, які, у тому числі і через активну доброчинну діяльність, діляться з суспільством частиною свого успіху.

На тлі головного лейтмотиву заходу, що нинішній період економічної кризи й високих політичних очікувань напередодні президентських виборів – є якнайкращим часом для осмислення існуючих проблем і розробки проектів майбутніх державних рішень.

Олександр Фельдман поділився своїми думками про особливості національної доброчинності.

Олександре Борисовичу, сфера благодійності в Україні пройшла достатньо серйозний шлях у своїй еволюції…

Ми здавна мали багаті традиції філантропії та меценатства, але 70 років комунізму зуміли не тільки подавити ці традиції, але й приклеїти ярлик до людей, які замаються благодійністю – “загладжують якісь провині перед суспільством”.

На щастя, сьогодні ці “штампи” починають йти в минуле, а національні традиції людинолюбства починають відроджуватися.

Ми пройшли також важливий етап у становленні доброчинних організацій. Якщо на початку-середині 90-х років основними благодійниками в Україні були українські філіали міжнародних некомерційних організацій, то сьогодні ми маємо вже розвинену систему українських благодійних фондів. Багато хто з яких претендує на статус міжнародних.

Якщо в першій половині 90-х років доброчинних організацій в Україні була зосереджена в основному в сферах підтримки молодої української демократії і відродженні релігійного життя, то сьогодні добродійні фонди є активними суб`єктами культурної та соціальної політики, просування іміджу України на міжнародній арені…

А в яких умовах розвивається українська благодійність сьогодні, як зараз модно говорити, у «нульові» роки нашої незалежності?

Проте на нинішньому етапі доброчинність, яка поновлює своє відвічне поле діяльності, починає стикатися з серйозними обмежувачами на рівні неефективних державних інститутів і недосконалих законів.

Україна залишається однією з не багатьох європейських країн, де немає омбудсмена з прав дітей, і де права дітей систематично порушуються.

Наша країна залишається однією з не багатьох, де захист культурної спадщини і підтримка мистецтва з боку недержавного сектору – не заохочується і відверто блокується державою.

У всьому цивілізованому світі інвестиції бізнес-корпорацій і доброчинність за підтримки держави, рухають уперед інноваційну діяльність, академічні процеси й розвиток університетської науки. Ми ж сьогодні не можемо похвалитися успішними проектами в даних сферах.

На жаль, цей список «негараздів» можна ще довго продовжувати.

На вашу думку, наскільки ефективно, особливо в сьогоднішніх непростих умовах, може сприяти благодійна діяльність вирішенню проблем, якими традиційно повинна займатися держава?

Є така стародавня мудрість «не в твоїх силах завершити цю роботу, але відхилитися від неї ти не вольний».

Ми не можемо вирішити одним махом усі існуючі проблеми. У нас не вистачить коштів, щоб замінити собою державу. Але це не означає, що ми повинні упустити унікальний шанс на розробку проектів реформ у благодійній сфері і на включення доброчинності в новий контекст післявиборного і післякризового перевлаштування України.

Саме в полі благодійності сьогодні зосереджений основний антикризовий капітал України – молоді активні люди, охочі змінити життя своєї країни; ефективні менеджери, які, окрім кар`єрних мотивів, відчувають ще й власну суспільну місію. Талановиті вчені та сміливі мислителі, яким держава не може приділити належну увагу й пошану. Ідеї та ресурси до яких немає діла політичним партіям і бізнесу з коротким горизонтом планування.

Те, що стала шикуватися комунікація всередині національної благодійної сфери – це вже великий позитив для суспільства в цілому.

Необхідно використовувати цю унікальну можливість для пошуку ідей, які можуть бути покладені в основу нового етапу розвитку добродчинної сфери в Україні.

Андрій Лавренюк