«Червона рута» померла?

16 жовтня  у Галереї мистецтв Києво-Могилянської академії відбувся вечір-спогад «Осінні трубадури весни», присвячений легендарному музичному фестивалю «Червона рута».

Двадцять років тому фестиваль став потужним виявом національної свідомості в інтернаціональній країні СРСР. У далекому вже 1989 році «Червона рута» стала поштовхом для відродження (а можливо і для народження) в Україні україномовної поп- та рок-культури. Фестиваль подарував світові такі вже нині відомі імена, як «Брати Гадюкіни» та їхня Сестричка Віка – Вікторія Врадій, «Воплі Відоплясова», «Кому вниз», «Табула раса», «Вхід у змінному взутті», «Танок на майдані Конго», «Тартак», сестри Тельнюк, Руслана, Марія Бурмака, Тарас Чубай, Марина Одольська, Андрій Миколайчук, Віктор Морозов та багато інших.

Проте, 20 років потому, у маленькій залі Галереї мистецтв, в якому можна було зігрітися хіба що коханням, на вечір-спогад зібралась лише невелика купка людей. Декілька національно свідомих представників інтелігенції виступали перед нечисленною публікою, що заповнила ледве пів зали.

Організатори намагались зібрати на одній сцені дипломантів та переможців виконавців «Червоної рути-89» і хоч трохи відтворити атмосферу того фестивалю через двадцять років. В афіші були заявлені Василь Жданкін, Віктор Морозов, Марія Бурмака, сестри Тельнюк, Віталій Свирид, Едуард Драч, Сергій Шишкін, Олег Покальчук, Леся Горова, гурт "Рутенія", Ігор Кравчук, Кость Павляк, Андрій Чернюк і, як спеціальний гість "Червоної рути-89", Віктор Шпортько.

Утім, навіть зібрати виконавців виявилося нелегкою справою. Деякі, тепер уже зірки, як, наприклад, Олег Скрипка, Марія Бурмака, Андрій Миколачук просто не з’явилися. Деякі культові виконавці початку 90-х поїхали з України. А деякі вже пішли в інший світ... А можливо, минулося без ажіотажу ще й тому, що захід був виключно благодійний, безкоштовний і безгонорарний.

Проте ті, хто таки приїхали, радо ділились спогадами про «Червону руту 89» та суперечливими думками щодо сучасності, у тому числі, щодо місця фестивалю в нинішньому культурному житті країни. А деякі – ще і враженнями від заходу, в якому брали участь.

«Геть не вміємо організовувати», – заявив прямо і відверто книговидавець Іван Малкович. І, судячи з кількості присутніх у залі людей та виконавців, був, на жаль, правий.

«Ми мали тоді переконання, що співами й танцями зможемо змінити світ навколо нас», – песимістично продовжив відомий журналіст, соціальний психолог Олег Покальчук, який зі сцени ювілейного вечору-спогаду вирішив розвинути власне уявлення, чому не виправдалися ейфорійні сподівання початку незалежності.

Політичні дискусії взагалі стали невід’ємною частиною цього вечору-спогаду.

Поет Кирило Стеценко провів аналогію між революцією і фестивалем: «Усі фестивалі відбуваються у формі революції, а всі революції – у формі фестивалю. Україна вимагала фестивалю, що був би альтернативним радянському фестивалю, де українське не приймали». Але тут же пішов у інші площини радянської дійсності, розмірковуючи, що «тоді виховували людей, які вміли говорити, але не вміли думати». Коли ж пана Стеценка спробував повернути до дійсності якийсь незадоволений глядач, запропонувавши поговорити, власне, про фестиваль, поет ображено заявив, що українська нація ще не доросла до того, щоб «зрозуміти механізм створення речей».

Утім, були в той вечір і ностальгічні спогади.

А в перервах між живими виступами Галини та Лесі Тельнюк, Віталія Свирида, Віктора Міщука, Сергія Шишкіна та інших учасників «Червоної рути-89» на невеликому екрані показували хроніку, що була зроблена двадцять років тому. Зокрема, – епатажну Віку Врадій, яка зараз живе в США, молоду Марію Бурмаку, простого вчителя співів у дитсадку Андрія Миколайчука, «Братів Гадюкіних» та інших.

На жаль, відтворити атмосферу фестивалю вдалось лише дуже мізерною частиною. І, мабуть, дехто не безпідставно назвав вечір-спогад «похороном «Червоної рути».

Руслана Ільченко