Юрій Нагулко подарує Президенту Візантію

Ні криза, ні епідемія – ніщо не примусить поціновувачів прекрасного забути про презентації, виставки та культурні заходи. Світове мистецтво твориться. І українські митці теж роблять значний внесок у нього. Юрій Нагулко – український художник, якого називають «духовним», презентував у Києві свій особливий твір – триптих «Візантія».

Картина українського художника Юрія Нагулка ”Мережива на гранях часу” під назвою ”І ви робіть так”

Три картини: «Нумія», «Вино» та «Книга» було представлено в рамках виставки Нагулка «Мережива на гранях часу». Окрім неперевершеної техніки виконання, триптих особливо примітний тим, що його буде подаровано майбутньому Президенту України. Та кому саме, навіть художник не береться прогнозувати: «мені однаково» – каже він. І зазначає, що голосувати не буде ні за кого.

Вирішив подарувати «Візантію» Президентові, «аби нагадувало, що людина приходить до великої влади, то вона іноді починає забувати, звідки прийшла – з народу. Вона забуває, вона не знає, що відбувається у країні насправді. Їй кажуть: «Роби так, роби сяк». Інформацію подають їй так, як потрібно комусь. Вона має думати».

У триптих вкладено глибокий зміст, який художник охоче розкриває.

Картина Юрія Нагулка ”Мережива на гранях часу” під назвою ”Антіохія. Петро і Павло”

– Візантія існувала 1100 років. Я не малював конкретних подій, там немає конкретний людей, які тоді жили, там є узагальнене все. Центральна частина називається «Вино». Вино – це влада. Воно п`янить людину. І не кожен може випити багато. Тому кожен повинен пити стільки, скільки може, щоб залишатися серйозним і нормально мислити. Не потрібно упиватися владою. Права частина триптиха називається «Книга». Тому що це суть духовна і суть знання, з яким у нас сьогодні досить таки скрутно. Ліва частина – «Нумія» – це найдрібніша монета, яка ходила у Візантії. Це вулиця, це народ. Дай Бог нам досягти того, чого досягли вони. Але, не доведи Господи, нам повторити те, у духовному плані, що вони зробили. Коли хрестоносці туди увійшли, вони були шоковані, адже стільки багатства, культури, знань вони не бачили ніде. Шоковані були й східні народи, які знали Вавилон. Але вони все це втратили, тому що втратили духовність.

Юрій Нагулко має особливий, неповторний стиль. Він профі у всьому: від пейзажу до портрету. І рівень майстерності автора можна виміряти ще й тим, що люди, яких він зображає, «дивляться» з полотен. Зокрема, «Стара вчителька» – дуже ніжний портрет уже покійної матері художника. На задньому плані картини – святі. І саме ось ця духовна тема червоною ниткою проходить через усю його творчість.

Справа наліво: кінорежисер Роман Балаян, член Міжнародної асоціації арт-критики (АІСА) Олексій Роготченко та Юрій Нагулко

– Загалом, це тема вічна. Це вічні запитання. Я вважаю, що є речі, які ніколи не проходять. Час немає розривів. Час іде, змінюються люди, але не змінюється психологія. Те, що відбувається зараз, – це все вже було. Іноді мені здається, що якщо уважно придивитися до моїх робіт, то в них можна побачити сьогоднішніх людей. Просто в іншому часі, у іншому просторі.

Нагулко називає свій стиль «абстракцією реальності».

– Абстракція – це «вичавки», це суть, ядро. А реальність – це реальність. Незважаючи на багатолюдність на моїх картинах, я намагаюся уникали дрібних деталей: чарка, фужер чи келих – ось і все.

Художник Юрій Нагулко стоїть біля першої частини триптиха ”Візантія” під назвою ”Ранок”

Гості виставки, безумовно, були вражені експонатами. Та всім не догодиш, як-то кажуть. Відомому режисерові Роману Балаяну сподобалася лише половина картин, бо «все не може подобатися». Але щодо триптиха він упевнено стверджує, що особисто «такі хороші речі не дарував би президентам».

А от народний депутат України Тарас Чорновіл, який рідко відвідує мистецькі заходи, був вражений побаченим на виставці: «Це настільки цікаве в доброму розумінні слова «візантійство», бо ми «візантійщина» звикли в найнегативнішому руслі сприймати. А це таке добре, вдумливе «візантійство», причому не калькулювання. В Україні є, мабуть, принаймні сотня непоганих художників, які пишуть у візантійському стилі. Декого з них подивишся, і не відразу відрізниш, чи це є справжня візантійська картина тих часів, чи це вже сучасне прочитання. А тут «візантійство» у душі є, а стиль абсолютно модерний. Мені це дуже подобається».

Чорновіл, який знаходиться ближче до кухні політиків, ніж Балаян, має ще радикальнішу думку з приводу майбутнього власника триптиха «Візантія»: «Та цур йому, пек! Хто б то не був – я не знаю.». Прогноз політика такий: «У першому турі, мабуть, набере більше Янукович, у другому, з певним відривом, переможе, мабуть, Тимошенко. Третього, напевно, уже не буде цього разу – усім уже все набридло. Тому я так тихо підозрюю, що цей триптих відійде до неї. Дай Боже, щоб вона це оцінила! Бо поки що я бачу, що вона більше оцінює роботи, де вона то в ролі Юрія-Змієборця, то в стилі візантійської ікони, де синичку і церкву на руках тримає. Ну, це трошки віддавало богохульством. Якщо оцінить – слава Богу. Тільки вітатиму».

Тетяна Поляковська