Біденко презентував ліки зі смерті

«Смерть – це не кінець, це навіть необхідна умова життя, тому що смерть виникає не як кінець чогось»… Він зробив те, що не може зробити взагалі ніхто, хто пише або малює»…

Днями в Києві книгарня «Є» зібрала усіх, хто прийшов за ліками зі смерті і не боїться шизоаналізу. Так, 2 лютого в стінах книгарні відбулася презентація нової поетичної книжки лауреата премії імені Василя Симоненка, поета та журналіста Миколи Біденка «Ліки зі смерті (Шизоаналіз)».

Гостей привітали на полімистецькому вечорі, що поєднав у собі поетичне й прозове слово, візуальне й музичне мистецтво.

Серед учасників презентації були сам поет і журналіст Микола Біденко, журналістка, письменниця, учасник бойових дій у Боснії, кавалер орденів «Козацький Хрест з мечами» і княгині Ольги III ступеня Марія Влад, письменник і перекладач, лауреат літературної премії імені Григорія Косинки, автор післямови до книжки Леонід Кононович.

Візуальну картинку вечора створив Володимир Биков – майстер київського кобзарського цеху, художник, чиї роботи використано в оформленні книжки «Ліки зі смерті». За словами Миколи Біденка, у них з художником Володимиром Биковим склався своєрідний тандем. Протягом багатьох років вони роблять паралельні речі: перший пише картину, другий пише до неї текст.

– Ми чудово розуміємо один одного, хоча й використовуємо зовсім різні засоби самовираження. У нашій співпраці є своєрідне прагнення до синкретичності, яка поєднує синтез і аналіз у мистецтві, – каже поет Микола Біденко.

Музичним супроводом презентації стала гра гурту «Козацька хорея» за участі модератора зустрічі Тараса Компаніченка. Гості вечора почули пандору, шалмей, басолю, скрипку, бандуру – старовинні музичні інструменти часів козацтва.

Микола Біденко про свої «Ліки зі смерті (Шизоаналіз)» сказав так:

– Смерть – це не кінець, це навіть необхідна умова життя, тому що смерть виникає не як кінець чогось, а як поглинання одного життя іншим. І ми фактично живемо, перекочовуючи з життя у смерть. Якщо смерть присутня в людині – значить вона така ж природна, як і все інше, і можна зі смерті робити ліки для свого життя так само, як ми, наприклад, робимо їх з гадюки. Просто треба так користуватися, щоб воно не вбивало, а допомагало жити. Я намагався саме таким чином побудувати свої думки, щоб вони допомогли вам бути міцнішими, глибшими, просто, щоб вам було цікавіше жити.

Леонід Кононович додав:

– Що можна сказати про ці вірші? Я би їх віршами чи поезіями взагалі не назвав би, тому що поезії тут практично немає. Це – тексти, щось на зразок поєднання поезії і філософії. І перше, що кидається у вічі звичайному читачеві, – це безсумнівний матеріалізм концепції ліричного героя. Читаючи їх, помітно, що ліричний герой є матеріалістом. Він не хоче вірити в абсурд, він бачить, що абсурд кругом, світ абсурдний, він позбавлений будь-якого смислу, але він шукає в ньому якоїсь логіки й при цьому забуває, що мудрість цього світу є глупота перед Богом. І звідси випливає другий момент цієї концепції – погляд на світ, як на щось механічне. І звідси ліричний герой і автор вважає, що можна робити поезію штучно, що можна робити поезію, як на заході роблять скульптури з брухту. Але поезія – це живий організм, він виростає, у ньому є душа.

За словами пана Леоніда, головною чеснотою цих текстів є те, що автор досягнув своєї мети, причому він досягнув абсолюту, він зробив те, що не може зробити взагалі ніхто, хто пише або малює.

Яна Іванова