Ірена Карпа: Якщо б батьки забрали своїх дітей зі школи, то вже за тиждень для дупи Табачника шукали інше крісло

Я спокійно могла б жити в культурному суспільстві й без міністра культури... Моя філософія – щастя – у простих речах, свобода – незаперечна цінність, а любові в світі вистарчить на всіх… Інтерв’ю

Я спокійно могла б жити в культурному суспільстві й без міністра культури... Моя філософія –щастя – у простих речах, свобода – незаперечна цінність, а любові в світі вистарчить на всіх… Інтерв’ю

Ірено, над чим зараз працюєш? Ти пишеш чи співаєш?

Я пишу, співаю, читаю, гуляю, конструюю фонтани й зовсім не розумію, як одне заняття може перекривати кисень іншому.

Де буваєш зараз зі своїм гуртом?

9-го квітня граємо на фестивалі в Дніпропетровську, 10-го маємо „квартирник” у Києві, плануємо найближчим часом відвідати Одесу, Чернігів, Львів, радо виступимо й в інших містах, звідки будуть запрошення.

Що тебе здивувало з останнього, що ти прочитала?

З таки останнього – тібетсько-англійський словник. Там одним словом може називатися, приміром, „цвіт ніжної квітки, що його тріпоче легкий вітер навесні”.

Ти нещодавно черговий раз повернулася з Непалу. Що тебе там так вабить?

Звісно ж, Гімалаї. Швидкий доступ до найкрасивіших місць планети. Зараз була весна, квітнули цілі ліси червоних і рожевих рододендронів. Коли я в високих горах, усвідомлення щастя, сенсу життя тощо не ховається в глибоку кишеню.

Там розумієш, як мало людині справді треба. Можна жити й на рисі з овочами – що для такої ненажери як я просто неприпустимо в інших умовах. Кольори, запахи, звуки, форми, відсутність натовпів людей – можливо, моє щастя залежить від висоти над рівнем моря і ступеню фізичного навантаження, але там я дуже просто розумію, що таке справжнє життя.

Яку філософію привезла з собою?

Філософію привезла серйозну. При чому, вожу її туди-сюди, літаками й поїздами, по різних країнах і закапелках. Вона від цього не змінює сенсу, обростаючи новими подробицями й доказами своєї правоти. Щастя – у простих речах, свобода – незаперечна цінність, а любові в світі вистарчить на всіх.

Ти останнім часом подорожуєш лише зі своїм чоловіком?

Ну чому? Ще і з собакою. І з друзями. Я ж не арабська жона, а мериканська.

Ти хочеш, щоб тебе якось назвали «культовою» письменницею?

Уже називають. А шо – цього якось спеціально хотіти треба? Не знаю. Я хочу, щоб мене читали. Купували, радили достойним друзям, возили з собою в подорожі й відкривали, коли стає нудно, важко, усе достає. Тільки почуття читача й рахуються. Усе інше – іміджові хмари. В іншій країні вони впливали б на достаток, а в нашій хіба сидіти й тішитися славою, як дурень торбі.

До того ж, подивитись, кого називають тепер „зіркою”, приміром – треба хіба бути п’ятнадцятирічною наївною дівчинкою, аби думати, що це щось таке „ууу”, і все життя на це класти.

Твої твори критикують за матюки й взагалі за надмірну відвертість у них. Нещодавно Оксана Забужко видала своє творіння «Музей покинутих секретів». Багато критиків почали говорити не про цінність твору загалом, а закцентували свою увагу на еротичних сценах, описаних Забужко в книзі. Мовляв, з самою Забужко щось не те... Наприклад, кажуть, що «нормальна людина» не зверне увагу на те, якого кольору сперма, коли висихає, а ось вона це описує… Чому людей начебто дивують такі речі, на твою думку?

Вона це описує, бо вона прекрасний поет. Поет бачить у деталях те, що інші просто не бачать. Для нього життя у відмінну палітру розкладається, це як ренгенівський зір плюс тонкість відчуттєва.

А „нормальні люди” думають про ковбасу, більшу машину і те, що про них сусіди скажуть. Одним словом, ці так звані „критики” вчергове продемонстрували свій рівень. І хай не брешуть, що не звертають увагу на колір сперми, чи як вона висихає. Процитую класика: „Людей найбільше цікавлять уроди, тортури, казні і власне гівно”.

Ну, не стає людям в житті такої простої речі, як секс, то вона їм очі всюди й коле. Я давно перестала звертати увагу на подібні коментарі у свій бік, звикнувши до епітету „скандальна, епатажна” чи що там ще мені ліпить жовта преса й ті, хто без неї не може скласти самостійної думки. Тим більше мене дивує, коли нападають на цілком шанованих, серйозних, дорослих людей, бо варто жінці – будь-якій – написати відверту й чесну книгу, як це дуже сильно починає пекти в сраку тих жінок, що вибрали собі життя у рабстві і тих чоловіків, що всіляко це рабство заохочують.

Чи часто взуваєш підбори?

Украй рідко. Я люблю на них дивитися, мацати, класти в холодильник і на книжкову полицю. У мене ціла колекція туфель від Соні Рікель. Не можу пройти повз, купую від жадності, як арт-обєкт. А потім взуваю „крокси” і йду гуляти з Кармою (собака Ірени. – Авт.). Нічого, вони не зайві. Вряди-годи взуваю на концерт чи фотосесію, а потім дизайнерське взуття перейде у вінтажний спадок доньці чи навіть онукам. Підбори – це зброя. Можна бути дурною і гарною, за тебе все зроблять дядьки. Правда, настрій мусить бути відповідний. Деколи швидше усе зробити самій і швидко вшитися на „пласкому ходу”.

Знаю, ти любиш готувати, а ще більше добре попоїсти. А що тобі більше подобається їсти чи, наприклад, займатися сексом?

Ну, їсти доводиться частіше, у принципі. І робити це можна з їжею тайською, мароканською, італійською, непальською, чого не скажеш про секс, хе-хе. Їжею можна пригостити багато друзів, а сексом – ні. Можна навчити гурпу людей, як вона робиться (я викладала як запрошений шеф на кулінарних курсах тричі). До того ж, їжа доступна людині в будь-якому віці і стані душі, а секс часто виявляється непотрібним, його можна трансформувати в ті ж творчі дії, а їжу як сублімуєш? Хіба у піст і откровення. Так шо треба думати, що кому ліпше.

Що ти думаєш про всю цю вакханалію з Дмитром Табачником? Яка твоя версія його призначення? Гадаєш, студенти здадуться і дадуть йому спокійну втілювати його бачення освіти?

По-перше, я підтримую студентів морально, і поважаю те, що вони не бояться висловлювати свою незгоду. Якщо ж студенти здадуться, хай не дивуються, що житимуть в розумово загальмованій країні з псевдо-демократією, до котрої вони доклали і власних зусиль.

По-друге, мене дивують батьки не дорослих студентів, а школярів. Батьки ж люди наче мудрі й самостійні, невже вони настільки залякані, що не можуть забрати своїх дітей зі школи на знак протесту? Аби наші школи знелюдніли хоча б наполовину, то вже за тиждень для дупи Табачника шукали б інше крісло.

Чи вважаєш українців свідомою нацією?

Деяких українців свідомими вважаю, а як ціла нація, то щоразу вони – тобто ми – показуємо, що от-от могли би стати нею, якби не спадковий дефіцит солідарності заради спільної мети.

Нашим людям не вистачає усвідомлення непересічної цінності свободи. Її нічим не можна перекупити, замінити, компенсувати, свої права треба виборювати щодня впродовж всього життя.

У нас новий міністр культури Михайло Кулиняк. Що тобі хотілося б як письменниці від нього як міністра культури?

Як від попередніх, так і від цього міністра я геть нічого не чекаю.

Я спокійно могла би жити в культурному суспільстві й без міністра культури. У багатьох цивілізованих країнах якось же живуть, і на мавпів не перетворюються?

Розмовляла Оксана Климончук

Фото наданіІреною Карпою

УНІАН в Google News