Фемінізм від Євгенії Кононенко
Фемінізм від Євгенії Кононенко

Фемінізм від Євгенії Кононенко

17:14, 14.05.2010
6 хв.

Жінка – це просто істота, яка живе інстинктами та тілесними втіхами… Який, у дідька, дух, чоловік – це гаманець… Якщо її героїнь кохають, то вони все одно невдоволені… Рецензія

Рецензія на книжку Євгенії Кононенко. Книгарня «ШОК» – Львів: Кальварія, 2009

Який, у дідька, дух, чоловік – це гаманець

Нещодавно в пресі з’явилися повідомлення, ніби хтось із наших нових можновладців заявив, що, мовляв, не жіноче це діло – клопотатися державними справами… Заява та викликала неабияке обурення серед українських феміністок, та, прочитавши останню книгу Євгенії Кононенко, мимоволі питаєш себе: а, може, й справді є підстави для такого твердження?

Відео дня

Авторка «Книгарні «ШОК» – досить яскрава особистість у сучасному літературному процесі: поетеса, перекладачка, романістка і, кажуть, навіть фемінізмом регулярно займається… Попри це її творчість лише підтверджує думку про те, що жіноче щастя лежить поза колом громадських інтересів.

Остання її книга (як, зрештою, і попередні) складається з оповідань про нещасливе кохання, розлуку, пошук сексуального партнера й усі ті проблеми, що в зв’язку з цим постають. У першому ж оповіданні зі збірки «Книгарня «ШОК» героїня кохається з полюбовником у службовому кабінеті (вона завідувачка музею), а потім, щаслива, виходить у залу. «Ще тепленька, – сказала одна з учасниць конференції. Вона почула, але їй було байдуже-байдуже…» Загалом, Кононенко щедра на рішучі висновки та моралізаторські сентенції. «Жінка – це тіло, а чоловік – це дух». Можна було б запишатися цим визнанням (ще б пак, не чоловік же такий висновок зробив!), та далі авторка виливає на читача відро холодної води: «Хоча який, у дідька, дух, чоловік – це гаманець. Жінка має бути гарною і молодою, а чоловік має бути яким завгодно, аби при грошах».

Авторка вірна собі: у тому ж таки оповіданні («Голий ювілей») немолода ювілярка потрапляє до сауни, де їй та її подругам власниця дарує на ніч гурт дебелих парубків, які кохають за гроші. «Ніна заохочує шкільних подруг робити вибір: – Якщо котрась із вас хоче в цю ніч двох, і це можливо!» Найсмішніше те, що одним із тих коханців виявляється молодий аспірант, із яким ювілярка працює в інституті… «Платня викладача порівняно велика, але цього замало. Тож, доводиться шукати вечірню додаткову роботу».

Змальовуються у цій книжці й родинні стосунки. В оповіданні «На своїй землі» свекруха виганяє з дому невістку. А чому? Бо подруга порадила: «Вижени її! … Ти на своїй землі! Ти маєш право на свою кухню і на свій клозет! І щоб у ванні не тхнуло сукою!» (Зізнаюся, останнє слово просто-таки приголомшило мене…).

Схоже, у творчості Кононенко переважає те, що радянські критики називали колись містким словосполученням «жорстока правда життя». В її попередніх книгах подибуються веселенькі епізоди, в яких мати б’є дочку по голові топірцем (після чого в тої на все життя залишається потворний шрам) або ж товче потилицею об залізний кіоск, бо донька нагуляла дитину…

Жінка – це просто істота, яка живе інстинктами та тілесними втіхами

Пам’ятаю, свого часу Євгенію Кононенко ставили поруч із Вікторією Токарєвою (російською письменницею, яка теж пише на жіночі теми). Як на мене, ця паралель не виправдана: Токарєву жінка цікавить як людина, тоді як у Кононенко це просто істота, яка живе інстинктами та тілесними втіхами.

Вражає те, що в її героїнь цілковито відсутня будь-яка історична пам’ять, наче й не в суспільстві вони існують, а виключно в чотирьох стінах своїх міських квартир. Щоправда, у попередніх книжках якась героїня пов’язала своє життя за радянської доби з немовби дисидентом, та відразу ж прокляла його і вигнала (мабуть, за те, що виявився «не при грошах»).

Претензіями до чоловіків наповнена вся збірка оповідань «Книгарня «ШОК»: і старіють вони хутко, а постарівши стають, як мовиться в народі, неспособними, і грошей мало (мало!) заробляють, і не хочуть духовного єднання з жінками бальзаківського віку, а задивляються, жеребці такі, на молодих…  «Той, хто видавався непересічно ніжним і мудрим, виявив себе, як банальний мужик, який чекає від жінки перш за все того, що звеселяє руки й очі…».

Якщо її героїнь кохають, то вони все одно невдоволені

Либонь, недарма видавництво помістило на палітурку цієї книжки світлину, де жінка наступає чоловікові черевичком на геніталії й одночасно душить його краваткою (а на спідниці написано: «Євгенія Кононенко»). Утім, якщо її героїнь кохають, то вони все одно невдоволені. (Як співалося в одній радянській пісні: «Если муж хороший — плохо все равно!»).

В оповіданні «Тягар корони» героїня «уникала поцілунку з ним навіть на Великдень», хоча «він готовий був витратити на неї всі свої гроші й переробити в її домі всю хатню роботу…» Яка ж причина такої поведінки? Жіноча нелогічність? Відповідь набагато простіша: ідеологія фемінізму, якою просякнута кожна сторінка цієї книжки.

Здається, феміністичні уподобання авторки знайшли у цій книжці крайній, вершинний вираз, виллявшись на останніх сторінках в оповідання «Не склалося». Про що ж воно? А про «найзаповітнішу мрію феміністок». І яка ж вона? А така: «зустріти чоловіка, заради якого можна закинути подалі весь набутий досвід фемінізму».

Одне слово, кіно і німці, як кажуть у селі… Дочитавши цю книжку до кінця, мимоволі думаєш собі: та чи правда все те, про тут написано? Чи можна вірити авторці, для якої світ холодний і жорстокий, жінки – бездушні лярви, а чоловіки щось на кшталт безвідмовних вібраторів і банкоматів заразом?

Схоже, Євгенія Кононенко не замислювалася над тим, яка реакція буде в її читачів. Утім, так чи так, а вже одне добре: життя постає в «Книгарні «ШОК» без прикрас і романтичного флеру. Може, тому й варто прочитати її – відповідей не отримаєте, зате запитань матимете скільки завгодно.

Леонід Кононович

 

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся