16 грудня в столичній книгарні “Є” відбулася презентація книжки спогадів відомої поетки-шістдесятниці Ірини Жиленко „Homo feriens”. Масивне видання, що містить у собі як щоденникові записи кількох минулих десятиліть, так і пізніші коментарі, роздуми, вірші, представили у дещо незвичному форматі. Організатори – видавництво „Смолоскип” – вирішили порівняти нотатки молодої Жиленко за осінь-зиму 1961 року з тим, що записали в свої блоги та сторінки у соціальних мережах сьогоднішні молоді поетки-„двотисячниці” рівно через 50 років.
Записи різних років почергово читали поетка Юлія Стахівська та директорка книгарні „Смолоскип” Ольга Погинайко. Виявилося, що п’ятдесятирічна відстань у сенсі світосприйняття – не аж така велика. Ірина Жиленко та її молоді колеги – Анна Малігон, Ірина Шувалова, Галина Крук, Юлія Мусаковська, Олена Рибка, Карина Тумаєва – думали й писали майже про ті самі речі: радість, смуток, самотність, прогулювання пар, безробіття і роботу, творчість, літературу, політичну ситуацію. Хоча, звісно, є помітні відмінності в стилістиці, підході до письма. А тим часм на стіні через проектор показували так само вперемішку фотографії шістдесятників з архіву Жиленко та знімки „двотисячниць”.
Цікаво, що багато хто з молодих поеток останнім часом схиляються (попри наявність стереотипів про цілковитий перехід в онлайн) власне щоденникові записи робити не в соціальних мережах, а таки в паперовій формі.
- Я повністю перейшла на паперовий щоденник, - каже Карина Тумаєва, - веду його українською та англійською мовами, там я записую те, що адресоване виключно мені самій.
- Свій особистий щоденник я колись просто спалю, щоб ніхто не дізнався мої потаємні думки, - переконана Олеся Мамчич. – А взагалі, читаючи спогади і щоденник Ірини Жиленко, я розумію, що хоч час і минає, та проблеми і людське середовище по суті залишається майже тим самим. Гадаю, сьогодні багатьом треба вести записи, щоб не забулась атмосфера, настрої, дискусії нинішніх років, бо, знаєте, вже починають забуватися навіть двотисячні роки…
Директор видавництва „Смолоскип” Рстислав Семків вважає, що порівняння щоденників поеток на відстані 50 років зайвий раз підкреслює важливість цього жанру в літературі.
- І книжка „Homo feriens” у цьому сенсі – спроба реконструкції свідомості, почувань цілого покоління, вона дає хоч і суб’єктивне, але масштабне і ґрунтоване на багатьох фактах уявлення про час шістдесятників.
Завершилася презентація читаннями віршів, а оскільки сама Ірина Жиленко, як сказали організатори, з технічних причин прийти не змогла, її тексти довелося декламувати молоді.
