«КУ-КУ-ЛЯ»: провінційне кіно для столиці

Пройшовши «битим» шляхом, фестиваль опинився у Києві. Словом «КУ-КУ-ЛЯ» творці фестивалю означили провінцію як самобутній регіон, що подібно до зозулі (кукулиці) підкидає власні яйця до чужого гнізда: столиці, культури, кінематографу…

22 грудня у приміщенні арт-центру Павла Гудімова «Я Галерея» відбувся показ короткої програми фестивалю провінційного кіно «КУ-КУ-ЛЯ». В невеликій залі мистецького центру зібралося близько двох десятків глядачів готових приділити сто хвилин свого часу (саме стільки за задумом організаторів мав тривати показ) перегляду короткометражних стрічок. Добірка із дев’яти фільмів виявилася доволі строкатою: публіці продемонстрували як українські так і закордонні, як аматорські так і професійні роботи. Для організаторів принциповим було обрати для показу стрічки, ключовою темою яких є життя провінційної людини в усьому його різноманітті і неповторності, показати «кіно про край де ми живемо, звідки виходимо і куди все життя намагаємося повернутися». Власне, словом «КУ-КУ-ЛЯ» творці фестивалю означили провінцію як самобутній регіон, що подібно до зозулі (кукулиці) підкидає власні яйця до чужого гнізда: столиці, культури, кінематографу…

Перші два, із запропонованих для перегляду, фільми, «Іванки» Бориса Гришкевича і «Подорожні» Ігоря Стрембіцького, за словами організатора Дмитра Москальця, «є прикладом нового українського кіно, якому вдалося отримати світове визнання». «Іванки», стрічка про карпатське життя, одна із 26 переможних робіт міжнародного конкурсу «Життя за один день» організованого режисерами Рідлі Скоттом і Кевіном МакДональдом.

А короткометражний фільм «Подорожні», присвячений самотньому життю людей в психоневрологічному диспансері, у 2005 році приніс українцю Ігорю Стрембіцькому головну винагороду Канського кінофестивалю – «Золоту пальмову гілку».

Наступний фільм «Толя» режисера Радіона Бродського(Ізраїль) розповів трагікомічну історію немолодого білоруса, якого доля з невідомих нам причин закинула до Ізраїлю. Толя яскравий і колоритний герой, який власним прикладом доводить, що звичайна пересічна людина може бути не менш цікавим і яскравим персонажем для фільму, ніж якийсь відомий політик, чи зірка шоу бізнесу.

Ще однією закордонною стрічкою на показі стала короткометражка Халіми Урдірі «Мохтар»(Канада).

Це фільм про маленького хлопчика-мусульманина на ім’я Мохтар, який, знайшовши величезне пташеня дикого птаха, намагається залишити його у себе вдома. Але батько хлопця страшенно обурюється і замикає сина разом із «диявольською» пташкою у темній комірчині без їжі й води. Зрештою, малий не витримує і заради звільнення власноруч придушує пташеня. На тлі гірського відлюдкуватого життя мусульманської родини, і зокрема, маленького хлопчика, фільм досить прозоро демонструє, як у найвіддаленіших місцинах, здавалося б на краю землі, знаходиться місце для людської драми і боротьби людських ідеалів.

Два зовсім коротких аматорських фільми «Дихай» і «Скоро падуть» Олександра Москальця, за задумом організаторів, повинні були показати, що для створення повноцінного кіно не потрібні значні матеріальні витрати і складна апаратура, досить лише звичайної камери на фотоапараті і стандартного набору офісних програм на комп’ютері. Першу стрічку зафільмовано для соціального інтернет проекту «Одна хвилина врятує світ», а «Скоро падуть» - робота, що тяжіє до жанру відео поезії.

Фільм «Назад у майбутнє» (Борис Ревенко, Валерій Бєлов) – також аматорська робота, створена, як то кажуть, друзями для друзів. Ця стрічка розповідає про веселе табірне життя на етнофестивалі, який 12 років поспіль відбувався влітку на Рівненщині в урочищі Майдан. Фільм став яскравим прикладом короткометражного кіно знятого у провінції, про провінцію, мешканцями тієї ж таки провінції.

На показі «КУ-КУ-ЛІ» глядачі, також, переглянули дві стрічки луцької режисерки Ірини Левчанівської «Кольорові сни» і «Щоб було гарно на землі». У першій картині сама Ірина Олександрівна виступила оповідачем історії луцьких архітектурних шедеврів, що за різних причин не збереглися до нашого часу. Фільм «Щоб було гарно на землі», в якому режисерка представила луцького скульптора-аматора Станіслава Серцевича, що, вийшовши на пенсію, почав створювати дивовижні скульптури у власному садку, завершив вечірній показ стрічок і власною назвою виголосив одну з головних ідей «КУ-КУ-ЛІ». Адже фестиваль створено з однією простою і ясною метою – показувати хороше кіно людям, і цим самим «робити гарно на землі». По закінченні кожен із присутніх особисто подякував організатору Дмитру Москальцю за приємно проведений час.

«КУ-КУ-ЛЯ» - фестиваль-мандрівник. Як зазначив сам Дмитро, київська акція стала логічним завершенням марафону заходів, що проводилися у рамках фестивалю в різних містах західної України. Покази стрічок розпочалися ще в серпні у місті Володимирці (Рівненська обл.) Далі перегляди влаштовували протягом осені в Острозі, селі Воронки (Рівненська обл.), Бориславі. Пройшовши таким «битим» шляхом, фестиваль опинився у Києві, знаменуючи, таким чином, прихід провінційного кіно з периферії, де воно власне і народжувалося, до центру, великого міста, столиці, де будь-яке мистецтво споконвіку набувало своєї власної ваги.

Олександр Шумілін

УНІАН в Google News