Брати Капранови: «Найбільший комплімент, який отримали від рецензента нашої Мальованої історії був: «відчуваєш гордість за те, що ти українець».
Брати Капранови: «Найбільший комплімент, який отримали від рецензента нашої Мальованої історії був: «відчуваєш гордість за те, що ти українець».

Брати Капранови: «Найбільший комплімент, який отримали від рецензента нашої Мальованої історії був: «відчуваєш гордість за те, що ти українець».

11:26, 05.09.2013
9 хв.

Власна історія – мало не найбільша загадка для більшості українців. Більшість з нас не здатна коротко і зрозуміло розповісти: що роблять українці на цій землі от уже тисячі років? Неймовірна каша з князів, гетьманів та письменників – от і все, що сидить у більшості голів. Саме це і спонукало відомих письменників Братів Капранових до створення «Мальованої історії Незалежності України». Про цю книжку, яка щойно вийшла, про історичні погляди і про мальовані історії – розмова з авторами.

У вересні на Форумі видавців буде представлено «Мальовану історію незалежності України» від братів Капранових. Три з чотирьох слів у назві викликають у мене запитання. Перш за все, чому мальовану?

Мабуть, це найпростіше – тому що мальована інформація легше сприймається. Згадайте, як ми всі у дитинстві любили книжки з картинками і швидко перегортали сторінки, на яких немає діалогів. А комікс, або ж мальована історія, поєднує у собі картинки та діалоги. Ото і вся відповідь.

Відео дня

Тобто це книжка для дітей?

Швидше, для дорослих, щоб вони прочитали її дітям. Заразом і самі розберуться в історії власної держави, бо, як не дивно, власна історія – мало не найбільша загадка для більшості українців. До речі, саме з цього і почалося: син, який готувався до ЗНО з історії, підійшов і запитав: «Батьку, а як усе це можна запам’ятати?» Ми подивилися – лишенько! І справді, офіційна українська історія – це набір князів, гетьманів та письменників, ніяк між собою не пов’язаних, це чорні діри у кількасот років, це білі плями розміром у цілі регіони… Як усе це скласти докупи?

І ви вирішили скласти. Тоді одразу до другого слова у назві. «Історія» - а ви письменники. У чужий город лізете?

Ну, перш за все, дозвольте зауважити, що автором першого підручника з історії України був Пантелеймон Куліш, наш колега за фахом. Так що ми тільки продовжуємо традицію. І потім – що означає «у чужий город»? Ми ж не розкопуємо давніх могил і не беремося тлумачити історичні документи. Ми тільки складаємо відомі факти у зрозумілий і послідовний сюжет. А це і є робота письменника. Якби історики зробили це до нас, ми ніколи не стали з ними конкурувати – а навпаки, купили б таку книжку і подякували щиро.

«Ілюстрована історія України» Грушевського вас не влаштовує?

Та вона й вас не влаштовує. Перш за все, через те, що написана сто років тому, а за цей час відбулися як мінімум дві світові війни, створення і розпад комуністичної імперії, ну і головне – постання незалежної України.

Ловлю за язика і одразу запитую про третє слово у назві. «Незалежності». Чому не історія України? Чому історія незалежності?

Тому що це розповідь про те, як українці будували свою державу. Ми не пишемо про те, чи ми слов’яни, чи арійці, чи скіфи, чи європейці, чи азіати. Залишимо це іншим. Нас цікавить просте запитання: чому тисячі і тисячі українців гинули за право жити своїм власним законом, власним розумом і самим порядкувати на своїй землі? Якщо, як твердить радянська історія, з часів Русі у нас не було власної державності, то яким чином в людях тисячу років трималася ідея незалежності? Мали б давно забутися і змиритися.

А що, державність була?

Ну, як мінімум, Гетьманщина. Не кажучи вже про УНР. Власне, про це і йдеться у нашій книжці. От вам історичний феномен. Закарпаття відійшло від України ще за Ярослава Мудрого і з того часу не було у складі жодного українського державного чи навіть автономного формування. І раптом, майже за тисячу років бабах – виникає Карпатська Україна. Зверніть увагу – не Русь (як за Ярослава), а саме Україна. Прості сільські дядьки гинуть за Україну – а це не жарти, Тиса, кажуть, червоною була від їхньої крові. Гинуть за державу, про яку тисячу років не чули, яка лежить за горами. Чим це можна пояснити?

Не знаю. Може, їх політики надурили?

Версія модна, але цілком фальшива. У ті часи не було зомбоящика, та й політики були трохи інакші – одним словом, якби у людей в головах не сиділа ідея, вони б не пішли проти регулярної армії. Це, нагадаємо, не студенти, які схильні до радикалізму та гасел – це селяни, найконсервативніша частина населення.

Згоден, загадка є. І вам вдалося її розгадати?

Розгадати її не так складно – якщо ми розставимо події у часі, не будемо ігнорувати цілі регіони та епохи, а просто напишемо, що і де було, то дійдемо фантастичних відкриттів – наприклад, що «Руська Трійця» у Галичині та Котляревський з Квіткою на Слобожанщині, були сучасниками і робили одну справу, не домовляючись та без команди. І що Довбуш та Залізняк воювали проти загарбників одночасно – кожен проти своїх, кожен на своїй території, не змовляючись. Якщо ми будемо виходити з того, що українці – єдиний народ, який живе власними ідеями, власною місією, то й загадки всі зникнуть самі собою.

Ну гаразд, а Крим? Особлива територія з особливим народом. Одвічний ворог.

Власне. Уявіть, що ви – кримськотатарський хлопець, громадянин незалежної України. Приходите до школи, і на уроці історії вам дохідливо пояснюють, що ви – одвічний ворог України. Подобається?

Не дуже.

Отож. Це все одно, як комуністи оголосили кримських татар «народом-зрадником». Але ж ми не комуністи і, по-перше, розуміємо, що не буває народів-зрадників, а по-друге, ми із кримськими татарами живемо в одній державі, а значить і історія у нас має бути спільною – або доведеться писати окремі підручники для татар, де розповідати, що українці – їхні одвічні вороги.

То що ви пропонуєте, переписувати історію?

У жодному разі! Те, що кримські татари пліч-о-пліч з козаками воювали під час Хмельниччини, не заперечують навіть радянські підручники. І те, що всі наші перемоги були здобуті у союзі з Кримом – теж факт. Так само, як і те, що при розриві цього союзу виникало Берестечко. Значно менш відомим є те, що гетьман Михайло Дорошенко за п’ятдесят років до того уклав із кримським ханом договір і козаки разом із кримськими татарами захищали Крим від калмиків, воювали за його незалежність з турками, а після поразки два кримські хани з військом відсиджувалися на Січі. А ви кажете – одвічні вороги. Хмельницький називав Тугай-Бея «мій брат, моя душа». І Виговський під Конотопом, і Петро Дорошенко, і Орлик воювали в союзі із кримськими татарами. Інша справа, що це намагалися приховати радянські історики, як і той факт, що Москва платила Криму данину від часів Івана Грозного аж до царя Петра. Так що тут не треба нічого переписувати. А просто на хвилинку пересісти до Бахчисараю і спробувати уявити історію з точки зору кримських татар.

І ви пересіли?

Пересіли. І вперше створили спільну українсько-кримськотатарську історію. Навіть не дві паралельні, а просто одну історію одної української нації. Те, що древляни убили Ігоря, не робить поліщуків та киян непримиренними ворогами. А те, що Хмельницький штурмував Львів, не перетворює на ворогів черкащан та галичан. Усі усобиці мають залишитися в минулому. До речі, у книжці окрім кримських татар ми згадали й інші корінні народи України – греків, караїмів, євреїв, гагаузів, кримчаків, циган, болгар, – коли вони з’явилися на нашій території. Бо Україна – багатонаціональна країна і кожна з національностей повинна відчувати себе частиною єдиної української нації.

Добре. Переконали. І наскільки великою вийшла ця спільна історія, в якій є про всіх?

Вісімдесят сторінок.

Скільки???

Вісімдесят. А точніше, 78, якщо відняти титул і технічну сторінку. Від Трипілля до Незалежності. Разом із мальованими історіями, текстом та мапами.

Неймовірно! А що, там і текст є?

Так, кожна епоха має текстовий опис, два комікси, які ілюструють найяскравіші події, портрет головної персони – наприклад, Ярослава чи Хаджи Ґерая. До речі, портрети малював Юрко Журавель, за сумісництвом лідер групи OT VINTA, а над коміксами працювали художники з Миколаєва, Чернігова, Дніпропетровська, Вінниці і Львова. Така собі збірна усіх земель. Одразу зауважимо, що текст книжки перевіряли і рецензували авторитетні науковці – професори, кандидати наук, історики, філософи і культурологи. Подяки їм висловлено в кінці книжки. Так що жодної самодіяльності. Ми принципово не користувалися екстравагантними теоріями – наприклад, про аріїв-оріїв – і не тому, що не довіряємо, а тому, що історія незалежності України цілком зростається і без них. Вона не потребує фантазій і припущень. Відомих фактів цілком досить, щоб пишатися своїм минулим і своєю країною. До речі, найбільший комплімент, який ми отримали від рецензента був: «відчуваєш гордість за те, що ти українець».

Ну, на цій мажорній ноті можна і завершувати розмову. Бо якщо у нас нарешті з’явиться книжка, прочитавши яку, будеш пишатися тим, що ти українець… Значить не все втрачено.

Все тільки починається. Історія без шмарклів, без чорних дір і білих плям, без фантазій і натяжок. Історія, яку можна читати без брому і без антибіотиків. І до речі, її створили не ми, а наші прадіди і їхні прадіди, і прадіди їхніх прадідів. Саме вони збудували державу, яку передали нам, а ми передамо нашим дітям.

Розпитував Олекса Вертипорох

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся