Донецький режисер зняв правдиву стрічку про СБ ОУН

Новий документальний фільм Віталія Загоруйка «Зачинені двері» - про відносно мало знану сьогодні діяльність Служби безпеки Організації українських націоналістів, зокрема під час боротьби УПА проти СРСР і Німеччини...

Новий документальний фільм донецького режисера Віталія Загоруйка «Зачинені двері» про відносно мало знану сьогодні діяльність Служби безпеки Організації українських націоналістів, зокрема під час боротьби УПА проти СРСР і Німеччини.

Служба (скорочено – СБ ОУН), розповідається у фільмі, була створена в умовах терористичної війни між польським окупаційним режимом у Західній Україні та українським націоналістичним підпіллям. Її головним завданням було викриття ворожих агентів у лавах ОУН, а потім і УПА, виявлення провокаторів, розвідка, проведення всіляких спецоперацій. Чи не найгучнішою такою операцією стала спроба замаху на Микиту Хрущова – через своїх агентів підпільники дізналися про маршрут пересування майбутнього лідера-реформатора СРСР і обстріляли його кортеж.

Стрічка Віталія Загоруйка ґрунтується на матеріалах різних архівів, у тому числі й архівів СБУ. Досить детально в «Зачинених дверях» проговорено незручні для різних сторін теми. Наприклад, історію з загонами псевдо-УПА, організованими НКВД. Одягнені в упівську форму, вони чинили насильство по селах і містах, аби підірвати авторитет повстанців серед місцевого населення. У фільмі досить детально описано діяльність таких загонів, методи боротьби проти них. А ще Загоруйко наводить досить несподівані документи – протести радянських діячів проти використання псевдоупівців: мовляв, насправді ці провокації шкодять лише радянській владі та підтримують градус насильства.

Інше неприємне (але вже для самої СБ ОУН) питання – методи контролю «чистоти лав» з боку СБ. Глядач дізнається про хвилю не завжди вмотивованих, зате жорстоких репресій серед повстанців, про відмову деяких загонів підкорятися СБ, бо вона, мовляв, своїми підозрами лише перешкоджає успішним бойовим діям, а також винищує найкращих бійців. Про часто дуже приблизне, з передбачуваним фіналом, ведення слідства над запідозреними у шпигунстві.

Одним словом, фільм більш-менш вільний від ідеалізації, від порожніх героїчних стереотипів. Зате в ньому є місце історіям, позначеним характерним чорним гумором долі воєнних років. Як-от специфічна «дружба» двох регіональних командирів СБ ОУН та радянської розвідки – вони листувались, обмінювались агітаційною літературою і взагалі всіляко підтримували джентльменські відносини.

Що ж до естетичного боку фільму – він вийшов загалом цікавим і динамічним, насиченим. А от постановочні кадри, що відтворюють події понад півстолітньої давнини, виглядають трохи незграбно, знятими ніби між іншим і як вийде, награно і не дуже натурально. Втім, вони не перешкодять глядачам дізнатися нові для себе дані про ті драматичні події в історії нашої країни.

Олег Коцарев

УНІАН в Google News